Теологія. Абеляра вважають одним із найвидатніших католицьких філософів дванадцятого століття, стверджуючи, що Бога і всесвіт можна і потрібно пізнати як через логіку, так і через емоції.
Абеляр сформулював те, що зараз визнано центральним номіналістичним принципом: існують лише подробиці. Однак його вирішення проблеми універсалій — це семантичний облік значення й правильного використання універсальних слів. Саме завдяки твердженню Абеляра, що лише слова (номен) є універсальними, номіналізм отримав свою назву.
Абеляр зосередився на зміна сприйняття людиною Бога не як ображеного, суворого та осудливого, а як люблячого. За словами Абеляра, «Ісус помер як вияв Божої любові», демонстрації, яка може змінити серця й розуми грішників, повернувши їх до Бога.
Він поєднував викладання світських мистецтв із професією ченця був підданий жорсткій критиці іншими релігійними людьми, і Абеляр замислювався про втечу за межі християнського світу взагалі.
Бернард написав трактат Папі Інокентію II, в якому виклав єресі Абеляра. Він дуже заперечував твердження Абеляра, що члени Трійці не мали рівної влади, що Святий Дух надто відрізнявся від Бога-Отця і Бога-Сина, і що Христос не був Спасителем світу.
Для Абеляра, як для древніх, дослідження знання почалося не з можливості знання, а з факту знання. Ми говоримо про Сократа, про людей, про тварин; і ці дискурси мають сенс, оскільки зазвичай ми знаємо, про що говоримо.